|
|
захвату. 4. Піднявшись на Володимирську гірку, ми побачили гарні краєвиди. 139. А. 1г, 2а, Зав, 5в, 6а, 7а, 8г. Б. 1а, 2а, Збг, бгб. В. 1г, За, 4в, 5в, 6г. 140. Дівчина довірливо каже, що вона знає, як мене звати, і двома пальцями перебирає скляне, з краплинами сонця, намисто. 2. Захопившись спогадами, дід розповідав про минуле, коли комарів було так багато, що нічим дихати, а здорові вони були, як ведмеді. 141. А. 2в. Б. 2а. В. їв, 2а, Ін, 5а, 6а. Г. За, 5а, 6а. Ґ. 2в. Д. 36, 5а. Е. 1г, 2г, Зг. 142. Ні, не пропущено, бо є спільний член або спільне головне речення, з яким залежні речення пов'язані зв'язком однорідної супідрядності, а між собою зв'язком сурядності, вираженим неповторюваним сполучником і. 143. 1. Усі почуття разом опанували ним: сором, злість, досада. 2. У цьому заповіднику водяться рідкісні і цінні птахи: тетеруки, глухарі, фазани, дрохви.
3. Мені снилося: червоні рожі пломеніли в промені золотистім.
4. Онук просить: «Бабусю, розкажіть казку». 144. 1. Кому. 2. Тире. 3. Двокрапку. 4. Лапки, коми, тире, що виділяють пряму мову і слова автора. 145. 1. Найкращий педагог — мистецтво. 2. Війнув вітер — і з дерев полетіло листя, жовте і багряне. 3. Якщо боїшся — не роби, а як вже зробив — не бійся. 4. Ліси, сади, луки, поля — все перемінила весна. 5. Гримнув грім — враз зашелестів рясний дощ. 6. Спочатку розквітли абрикоси, а потім — яблуні, груші та інша садовина. 146. 1. Перехожий запитав, котра година. Перехожий запитав: «Котра година?» 2. Настане ранок, вирушимо в дорогу. Настане ранок — вирушимо в дорогу. 3. Мати хвилювалася, син запізнювався. Мати хвилювалася: син запізнювався. 147. «Молодець Сашечко та по торогу ходив, святий вечір...» — заспівало зразу аж чотири дівки, і вже хто їх знає, чи то від морозу, чи такі дівчата і слова колядки у зимовий вечір, тільки спів лунає так дзвінко і гучно, і світ став одразу такий урочистий, що в мене, малого, аж дух захопило. Притулившися на лавці край вікна під рушниками, щоб не помітили дівки, я весь обертаюся в слух. І вони тоді довго й повільно, ніби линучи в безмежну далечінь часу, на сімсот, може, літ, виспівують мені талан. І ось, вслухаючись в чарівні слова, я починаю видіти: великий молодець, ходжу я по торгу з конем серед крамарів і купців. І мушу я ніби продати коня, бо слова мої співали так: «Ой коню, коню, ти порадо моя. Ой, порадь ти мене, та продам я тебе за малу ціну, за сто червінців». А кінь у яблуках, шия крута, червона стрічка в гриві, одспівує мені на вухо не продавати його і спогадати про себе: «Ой чи ти забув, як у війську був, як ми з тобою бились з ордою, та як же за нами турки влягали, ой, да не самі турки, пополам з татарами. Да доганяли ж бо нас аж на тихий Дунай, до крутого берега,— святий вечір...» Тоді, розкривши широко очі, я почуваю, ніби якась сила піднімає мене з лави і виносить з хати прямо на коня, і тут кінь мій скочив «Дунай перескочив, да копита не вмочив, і ні шаблі кінця, ні мене, молодця,— святий вечір...»
|
|