| |
Святославич. 1157 року, коли володарем став Василько Юрійович, трансформувалося й ім'я.
Місто-супутник великокняжої столиці, як годиться, поділяв з нею і долю. Татаро-монгольська навала прокотилася через Васильків, не стояв він осторонь і подій визвольної боротьби українського народу 1648—1654 років. І опісля на його вулицях налаштувалося мирне життя. В 1758 році у центрі зводиться собор Антонія і Феодосія за кресленнями і участю земляка васильківців Степана Ковніра, що став на той час знаменитою людиною — «кам'яних справ майстром» Києво-Печерської лаври.
Нова епоха — нові герої. У XIX столітті для Василькова це були декабристи: С. Муравйов-Апостол і М. Бестужев-Рюмін. 29 грудня 1825 року вони повели Чернігівський полк проти військ, відданих царю, але сили були нерівними... У роки Вітчизняної війни тут діяли підпільники, визволяючи землю від окупантів.
Васильків нараховує солідний вік. Буйна українська природа прикрашає весною і влітку його старовинні вулиці. (За А. Івановим. )
129. І. Прочитайте вірш. Перепишіть його, підкресливши займенники. Визначте їх відмінок та встановіть розряди.
Сонечко встало, прокинулось ясне,
Грає вогнем, променіє
І по степу розлива своє світлонько красне,—
Степ від його червоніє.
Світлом рожевим там степ паленіє,
Промінь де ллється іскристий,
Тільки туман на заході суворо синіє,
Там заляга він, росистий.
Он степовеє село розляглося
В балці веселій та милій,
Ясно-блакитним туманом воно повилося,
Тільки на хатоньці білій
Видно зеленую стріху.
А далі,— де гляну,—
Далі все степ той без краю,
Тільки вітряк виринає де-не-де з туману;
Часом могилу стріваю.
В небі блакитнім ніде ні хмаринки,—
Тихо, і вітер не віє.
Де не погляну, ніде ні билинки,
Тиха травиця леліє...
(Леся Українка.)
|
|